ПОСТНЕКЛАСИЧНА НАУКА

І ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ

1. Культура й цивілізація останньої третини XX ст. (йдеться переважно про культуру Європи та Нового Світу) вступили в той тип стосунків, який можна назвати "останнім конфліктом тисячоліття". Напруженість цих стосунків, зафіксована ще в 60-70-х роках (Белл, Роззак, Печчеї та ін.) ХХ століття, наприкінці тисячоліття переросла в формулу патогенезу, засвідчивши глобальну кризу систем світу розвинених цивілізацій, з їхньою недостатньою опорою на гуманітарно-природничі засади.

2. Нова культурна парадигма засвідчила не тільки історичну втому антропоцентричних моделей культури й етики, але й - опосередковано - зближення стрижнів культури й цивілізації, точніше, потребу в такому зближенні. Значною мірою йдеться про перегляд розуміння прогресу як такого.

3. Останні десятиріччя породили принципово нові підходи до Життя. Це, в першу чергу, відкриття природничих наук, культури, мистецтва, нової економіки, феномену можливих позаземних цивілізацій, "антропологічної філософії", герменевтики й синергетики, теорії (гіпотези) критичних режимів в екології тощо. Вони перегортають сторінку європейської історії останніх двох-трьох століть з пріоритетом технологій і "лінійних" систем пізнання, які вичерпали себе, щоб надати слово новим пріоритетам, а саме - пріоритетам культури, гуманітарного начала, узгоджених із теоріями природничих екологічних основ буття.

4. Відкриття динамічного хаосу, по суті, - відкриття нових елементів руху у Всесвіті. "Теоретик" хаосу Дж.Глейк бачить хаос як "органічну складову того нового "нелінійного світу", з реальністю якого має все більше справ сучасна "постнекласична наука". Важливо, що це стосується не лише царини фізики чи біології. Ефект динамічного хаосу стосується й нового досвіду інтуїтивного осягнення. Поняття: процесу, простору, часу, підсвідомого, раціонального, ілюзії, реального, Я, енергії і под., - як і категорії "імовірнісного", "непередбачуваного", інтуїтивного, на яких базуються всі творчі системи, - одержують додатковий імпульс коректності.

5. Нові методології гуманітарної науки, зокрема, театрознавства, не можуть не спиратися на ближчі і дальші контексти нового знання. Теорії "законодавчого" та "інтерпретативного" розуму - теорії Дюркгейма, Макса Вебера, Діка Аткінса, з одного боку, та підходи Шлеєрмахера, Фройда, Гайдеггера, Гадамера, Рорті, Дерріди і Вітгенштайна, з другого, - змінюють конфігурації в теорії тлумачень.

6. Я вводжу поняття "квантового ефекту" в методології та аналізую стосунки об'єкта дослідження - тексту (в семіотичному розумінні) і суб'єкта дослідження -театрознавця як такі, що трансформуються в суб'єктно-суб'єктні. Текст як "жива система" має бути розглянутий на засадах методології сучасного рівня, з використанням досягнень герменевтики, семіотики, постструктуральних культурологічних рефлексій.

Неллі Корнієнко