"ФІЛОСОФІЯ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

(ВСТУП ДО НЕКЛАСИЧНОЇ ЕСТЕТИКИ)"

В предыдущем (печатном) номере журнала мы поместили авторскую программу спецкурса "Философия современного искусства (введение в неклассическую эстетику)" доктора философских наук, заведующего кафедрой философии и социально-гуманитарных наук Черниговского педагогического университета им. Т.Г.Шевченко В.А.Личковаха и обещали в дальнейшем публиковать тексты его лекций по темам спецкурса.

Предлагаем вашему вниманию вступительную лекцию и часть первой лекции.

 

Вступна лекція cпецкурсу

"Філософія сучасного мистецтва (Вступ до некласичної естетики)"

 У зв'язку з появою численних інституцій сучасного художнього життя, нових каналів естетичних впливів на людину в Україні вкрай необхідним стає подальше поглиблення теоретичних курсів з естетики й культурології. Зважаючи на особливий інтерес студентської молоді до проблем авангарду та модернізму та на майже цілковиту відсутність висвітлення цих питань в існуючих підручниках, вважаємо першочерговим звернення до вивчення теорії та практики авангардизму XX століття, "некласичної естетики".

Останнім часом мистецтво авангарду, і зокрема українського авангардизму, все частіше експонується у виставочних залах і галереях, в інших закладах культури, демонструється на сторінках різноманітних журналів, по телебаченню. Але публіка, в тому числі й молодь, ще недостатньо поінформована про теоретичні проблеми напрямків і течій модернізму, не має достатнього "тезауруса" для сприйняття, повноцінної апперцепції дуже складних для розуміння й адекватної інтерпретації творів сучасних митців. Поза свідомістю більшості залишаються не тільки шедеври авангарду в усіх видах мистецтва, але й досягнення модерністської свідомості у всьому полі сучасної культури - від матеріально-предметної (дизайн, мода, реклама) до духовної (політичні, моральні й навіть релігійні вияви модернізму й постмодернізму).

Український авангард, який вже налічує майже сто років свого художнього існування, тільки-но починає "продиратися" до масової естетичної свідомості. "Труднощі росту" пов'язані не лише з відомими в минулому заборонами й забобонами. Чи не найбільшою перепоною тут виявляється "внутрішня цензура" публіки, її непідготовленість до сприймання не-реалістичного мистецтва. Відомий вислів сталінської епохи про те, що нам довго ще треба ходити "у шинелях Пушкіна й Гоголя", як не дивно, спрацьовує й сьогодні. Попри зовнішню, політико-ідеологічну відчуженість щодо епохи бюрократичного соціалізму, існує стійка, внутрішньо застигла парадигма "справжнього мистецтва". Вона грунтується на естетичній абсолютизації реалізму, на гаслах "зрозумілості", "доступності", "народності" мистецтва, на архетипах сталінсько-жданівського неокласицизму.

Цьому сприяє, зокрема, неповнота шкільної та вузівської художньо-естетичної освіти. Досі курси естетики або не вивчаються взагалі, або "проходяться" факультативно, поспіхом, "навпомацки". Слова І.Франка про "секрети поетичної творчості" або В.Сухомлинського про виховання естетичних почуттів лише декларуються. Знання та ентузіазм багатьох викладачів спиняє нестача підручників, навчальних та наочних посібників. Запити й прагнення сучасної молоді в галузі естетики також часто не задовольняються в учбових аудиторіях. Залишаються "культосвітні заклади", телебачення, "шоу-бізнес", - але й там не завжди можна знайти відповіді на хвилюючі питання естетичного пізнання, а надто дійти до глибинної сутності авангардизму.

На жаль, окремі монографії, статті, розділи підручників та словників не можуть дати цілісного, системного уявлення про сучасну естетичну свідомість - свідомість авангарду й постмодернізму. Справа ускладнюється тим, що одні наукові джерела мають досить традиційний, "академічний" характер, аналізують явища мистецтва з погляду класичної естетики, а інші - суто інноваційний, експериментально-футуристичний. Для тих, хто намагається "увійти" (або навіть "вдертися") до проблематики авангардизму, практично не існує перехідної програми курсу - "адаптації" до нової художньо-естетичної реальності.

Вони так і не можуть (або не наважуються) зробити рішучий крок "від Фауста до Леверкюна", тобто від класичної до некласичної, або постнекласичної естетики, від академізму до модернізму й постмодернізму в мистецтві.

Вирішення цієї задачі - "стрибка у незнане" - є метою пропонованого посібника. Фактично він може відігравати роль підручника з основ сучасної культурології та естетики для тих, хто намагається-таки проникнути у потаємні лабіринти замків Кафки і Далі, не битися лобом об "Чорний квадрат" Малевича, кам'яні брили Мура чи колажні мури постмодернізму.

Ясна річ, матеріал спецкурсу не закликає всіх і кожного негайно полюбити авангард і стати його фанатичним прихильником - "фаном". Він зорієнтований на природний інтерес студентів до всього незнайомого й незрозумілого, на нормальний процес отримання наукової інформації із складних проблем сучасного життя й мистецтва. Можна не любити чогось, але бути хоч трішки поінформованим у тому, що не любиш, - конче необхідно. То, до речі, є неодмінною умовою й щирої любові, й справжньої відрази. І, будемо вже вкрай відверті, курс лекцій з авангардизму розрахований на інтелектуальну, мислячу аудиторію, на ту "еліту" молоді, яка прагне мати глибокі знання, цікавиться справжньою наукою, зокрема, естетикою.

Головне завдання цього курсу - на основі вивчення оригінальних ідей західних та вітчизняних естетиків дійти до розуміння закономірностей виникнення й розвитку авангарду ХХ сторіччя. Для цього вибираються форми категоріального осмислення сутності й різноманітних специфікацій авангарду, понятійного опанування його естетичних ідей. Естетична "адаптація" до авангарду уявляється як засвоєння досвіду переходу від класичного до авангардистського мистецтва, від "Фауста" до "Леверкюна".

Найважливішою особливістю курсу є побудова його не за "хронологічним" або "номенклатурно-калькуляторним" підходами, а за проблемною, категоріально-тематичною логікою його викладення й вивчення. Тобто проблеми виникнення, суті, внутрішньої диференціації та естетичної специфікації авангардизму розбираються не просто по окремих напрямках чи течіях, а узагальнюються у специфічних категоріях та поняттях, які розкривають ментальний світ авангарду, торують шлях до розуміння його естетики. З цього погляду вводяться й розбираються поняття авангарду та модернізму, ексцентризму світовідношення, трансгресії стилю, поліперспективності образу, "нової чуттєвості", діалектики сакрального, авангарду-постмодернізму-універсалізму в естетиці та мистецтві.

 

Дещо про методику й значення дослідження авангардизму.

 

За легендою, перш ніж розпочинати міркування з приводу будь-якої проблеми, Сократ промовляв: "Дослідимо!" - й приступав до філософської співбесіди на засадах свого "майевтичного" методу. Сократівська "майевтика" - то у буквальному значенні "мистецтво баби-пупорізки", тобто допомога людині у породженні думки, філософської істини. Спробуємо й ми визначитись у методиці наших студій, у колі проблем, понять і підходів до аналізу становлення нової естетичної свідомості.

Дослідження "леверкюнівськоі душі" авангарду набуде форми аналізу філософських, культурологічних та естетичних концепцій, що підготували підґрунтя авангардизму й розкривають його приховану сутність. Естетика авангарду буде розбиратися передусім як культурологічна проблема, тобто в контексті соціокультурної ситуації, що склалася на початку XX століття й дістала своє вираження в царині філософії, теорії культури, мистецтва. Зробимо спробу "історіософського" осмислення співвідношення "класики" й "сучасності", "модерна" і "постмодерна". Воно базуватиметься на аналізі всіх культурних розгалужень на єдиному шляху переходу від класичної раціональності до некласичної - у філософії, науці, мистецтві. Ця своєрідна "культурософія модерніте" має пояснити суть сучасної епохи з її особливим ставленням до екзистенціального переживання Часу, в якому народжується самосвідомість посткласичної культури.

З цього цілісного, культурологічного погляду пропонуємо не хронологічний або номенклатурний аналіз окремих напрямків некласичної естетики та мистецтва, а осмислення деяких фундаментальних проблем і категорій авангардизму, огляд його теоретичного, "культурософського" поля. У центрі уваги виявиться методологія вивчення причин виникнення авангарду, його стильових і художньо-образних особливостей, впливу на формування чуттєвого і знаково-символічного світу сучасної людини. Дослідження методологічних проблем авангардистської естетики дозволить прилучитися до розуміння зв'язку естетичних програм і художніх маніфестів, теорії та практики авангарду.

До курсу лекцій введено нетрадиційні поняття, більш адекватні новаторському характеру авангардизму, ніж категоріальний апарат класичної естетики, такі, як "ексцентризм світовідношення", "трансгресія стилю", "нова чуттєвість", "діалектика сакрального" та ін. Деякі з них вже досить добре відомі в західній культурології, естетиці та мистецтвознавстві, залишаючись у нас ще й досі "білими плямами" естетичної та художньої свідомості. Дістаючи епізодичне й більш ніж скромне застосування в теоретичній естетиці, ці поняття є, як правило, недосяжними для широкого загалу. Проте не лише "буденна" естетична свідомість, але й професійна теоретична підготовка діячів культури й мистецтва часто-густо ігнорують сучасну культурологічну та мистецтвознавчу термінологію, що негативно позначається і на художньому сприйнятті, і на художній творчості. І справа, зрозуміло, не стільки у термінології, скільки у методології (філософії) сучасного мистецтва, яка щільно пов'язана і з досягненнями, і з культурно-історичною обмеженістю художнього авангарду.

Тому завданням нашого спецкурсу є входження в проблемне й категоріальне поле авангардизму, причому пропоную обмежитися скоріше культурологічними, методологічними, аніж оціночними горизонтами аналізу. Нас буде цікавити не лише сучасне філософське й естетичне обгрунтування модерних форм мистецтва, але також їх теоретичне передбачення у філософії та естетиці кінця ХІХ - початку XX століть. Формула "від Фауста до Леверкюна" дістане у такий спосіб ще одне наповнення, позначаючи екстраполяцію деяких пошуків передавангардної естетики, прамодерної естетичної свідомості. Таким чином, всі лекції постануть спробою герменевтичного тлумачення, яке сприятиме розумінню історичної долі авангарду. Нас хвилює не стільки істинність чи хибність цього явища у мистецтві, скільки сам факт його культурно-історичного існування, і більше того, можливості його естетичної дієвості та популярності.

Не є секретом, що багато хто з культурно-освітніх і педагогічних працівників останнім часом посилено шукає належну альтернативу "масовій" культурі. Адже класичне зарубіжне та вітчизняне мистецтво сьогодні вже (чи ще?) неспроможне протистояти засиллю "чистої" видовищності та розважальності маскульту. На жаль, не виконують цієї функції найкращі досягнення народного (фольклорного) мистецтва, взяті з чистої криниці української етнокультури. Інколи вони перетворюються навіть у фольклорний кіч, так звану "шароварно-гопакову" культуру, яка є досить далекою від справжніх культурних традицій українського народу. Використовує фольклорні цінності і та ж сама "масова" культура, що часто-густо репрезентує їх у спотвореному, "популістському" вигляді. Окремі гурти й виконавці сумнозвісної "попси" прямо-таки спекулюють на художніх досягненнях народного духу. У будь-якому разі підвищення престижності та рівня споживання "масової" культури, особливо серед молоді, зараз є наочним. І тому є достатнє пояснення.

Відомо, що в епоху сучасної НТР, бурхливого розвитку засобів масової інформації та комунікацій найбільшого соціокультурного значення набувають ті традиційні та нові види мистецтва, що збагачуються останніми досягненнями науки і техніки, зокрема, електроніки (від музики й кінематографу до телебачення та відеотехніки). Вони підкорюють багатомільйонну аудиторію, створюють атмосферу (часом ілюзійну) соціально-психологічної та морально-естетичної спільності людей. Згадайте для прикладу різноманітні телесеріали, особливо латиноамериканські.

"Технізація" мистецтва, поширення аудіо- та відеоапаратури створюють можливості як для масового тиражування художніх творів, так і для масового їх сприйняття. Тому все більше розвиваються видовищні види й жанри мистецтва. На сфері масової естетичної свідомості це відбивається подвійно. З одного боку, до мистецтва прилучається майже неосяжна аудиторія, якій пропонуються найрізноманітніші художні цінності. З іншого боку, в естетичному сприйнятті з'являється та "люмпенська" видовищність, яка була ще в Стародавньому Римі. З особливою силою вона захоплює деякі молодіжні аудиторії. В мистецтві шукають лише розваги, бездумної форми веселого, "безпроблемного" дозвілля. Причини цього "естетичного люмпенства" - в слабкому розвитку самої сфери дозвілля молоді, в недостатньо ефективному використанні електронних засобів масової інформації (того ж телебачення) для пропаганди високих художніх цінностей. Даються взнаки недоліки всієї системи естетичного та художнього виховання, сучасної занедбаності духовної культури взагалі.

Певною мірою впливають на це і глобальні процеси комерціалізації культури. Сучасна псевдокультура, імітація духовності й бутафорія "бонтону" пов'язана також із засиллям на кіно- та телеекранах не найкращих творів шоу-бізнесу. В останні роки не тільки фільми, але й диски, відеокасети, інша розважально-комерційна продукція "ширвжитку" негативно впливає на свідомість, почуття, імідж та лінію поведінки багатьох молодих людей. Це пояснюється тим, що "масове" мистецтво, яке споживається бездумно й безмежно, знижує вимогливість художніх смаків, особистісну вибірковість естетичних переживань, соціокультурну спрямованість духовних запитів. Парадокс полягає в тому, що інтимне, часто "домашнє" за своєю природою сприймання сучасного аудіовізуального мистецтва через засоби масової інформації та комунікацій спричиняє клішованість художнього сприйняття.

На наших очах відбувається так звана "латиноамериканізація" естетичної свідомості. Формується естетична свідомість "люмпенів", "аутсайдерів", дрібного міщанства взагалі. Замість високої класики мистецтва тієї ж Латинської Америки, масовому споживачу пропонується дешева, наївно-сентиментальна, псевдоромантична продукція. Відбувається тривіалізація масової естетичної свідомості, формування пересічних, стандартизованих потреб у "полегшеному" мистецтві, у насолоді спрощеними й звульгаризованими ерзац-продуктами "масової" культури, доступного для люмпенів кічу. Домінування видовищних, розважальних видів мистецтва формує пересічну аудиторію зі знівельованими смаками й запитами, коли вони обмежені "масовою" культурою і не поширюються на інші рівні та стилі мистецтва, зокрема, на художній авангард.

У цій кризовій соціокультурній ситуації знайомство зі світовим та вітчизняним авангардом дозволить "врятувати" маси від остаточної вульгаризації та девальвації естетичних смаків. У союзі з класичним мистецтвом художній авангард здатний ввести людину до контексту сучасної культури, різноманітних течій сучасного мистецтва, викликати глибокі інтелектуальні та естетичні імпульси. Але для насолоди мистецтвом, для справжнього естетичного переживання треба мати спеціальну культурологічну та естетичну підготовку. Ще більшою мірою це стосується авангардизму. Без глибокого теоретичного підґрунтя його адекватне сприйняття просто неможливе. Якщо не для естетичної насолоди, то хоча б для розуміння й толерантного ставлення до творів авангарду потрібне знання його філософських та естетичних засад.

Саме тому я пропоную шанувальникам високого мистецтва здійснити екскурс у філософсько-естетичний та культурно-історичний контекст авангарду, у різноманітні інтерпретації його джерел, суті, особливостей. Але нагадую, що слухачів спецкурсу очікує не систематичний виклад основ естетики авангардизму, а лише роздуми щодо його проблем і перспектив. Це буде "пропедевтикою" до філософії модерного мистецтва, адаптацією до сучасної, посткласичної (постмодерністської) естетичної свідомості. Головна ідея спецкурсу - на засадах категоріального аналізу естетики авангардизму допомогти студентам опанувати шлях від класичного до сучасного мистецтва - від "Фауста" до "Леверкюна".

 

Лекція перша.

ФАУСТ І ЛЕВЕРКЮН: КЛАСИЧНЕ І НЕКЛАСИЧНЕ В МИСТЕЦТВІ. ЩО ТАКЕ АВАНГАРД, МОДЕРНІЗМ, ПОСТМОДЕРНІЗМ?

Пробудження нової естетичної свідомості.

Складні процеси відбуваються сьогодні у вітчизняному мистецтві. Ламаються стереотипи псевдореалізму, не витримують критики колишні й новітні кон'юнктурні теми, зникає старий ходульний герой з його удаваним пафосом і не менш удаваним романтизмом. Йде пошук нової образності, що грунтується на перетвореній тематиці та оновленому герої, на принципово інших виражальних засобах. В усіх видах мистецтва спостерігаємо елементи модернізму й постмодернізму, художній авангард минулого та сучасного стає предметом пильної уваги й зацікавленості суспільства.

Не завжди, зрозуміло, ці процеси є виправданими й сприйнятливими, але вони закономірні у наш час відродження й омолодження суспільства, культури, мистецтва. Через художні експерименти авангарду здійснюється розрив із застарілими канонами минулого, забезпечується адаптація до майбутнього. У посткласичних інтонаціях сучасної естетичної свідомості вчувається нове світовідношення, менталітет епохи модернізму й постмодернізму. З'являється нова публіка, що сприймає твори за допомогою синтезу філософії, науки і мистецтва, шляхом синестезії Слова, Звуку, Кольору.

Естетика авангарду формує авангардну людину - таку, що живе майбутнім як теперешнім, сучасним як постісторичним. Авангард, вже за визначенням, крокує тільки вперед; як Орфей, він не може дивитись назад, у минуле. Хто озирнеться, той втратить кохану - або перетвориться у "соляний стовп" (як дружина Лота), "засолиться" у часі й просторі. Особливо це важливо для наших часів, коли всі ми проходимо через "мертву зону", коли нема вороття:

 

Відчуття зламності епохи, її футуристичної спрямованості підживлює сьогодні бажання естетичних змін, потяг до модерного мистецтва. Один з показників зрослого інтересу до естетики авангарду - численні виставки авангардистів, неоавангардистів, постмодерністів у Києві, Львові, Одесі, інших великих містах України. Протягом останніх років сотні тисяч глядачів познайомились із творчістю С.Далі, Р.Раушенберга, Г.Мура, Ф.Бекона - зарубіжних фундаторів авангардистських напрямків у художній "містерії" ХХ століття. Набутком широкого загалу стають праці представників "класичного" російського авангарду - В.Кандинського, М.Шагала, М.Ларіонова, Л.Попової, О.Родченка, П.Філонова. В естетичній свідомості утверджується поняття й феномен "українського авангарду" - від К.Малевича і М.Семенка до Е.Андієвськоі та Р.Бабовала.

Перед зачудованими очима української публіки відкривається ретроспектива всього авангарду XX сторіччя, його "першої" й "другої" хвилі, зарубіжних та вітчизняних варіантів. З'являється справді щаслива можливість порівнювати роботи 10-20-х та 60-80-х років, усвідомлюючи особливості авангардних шукань у різні періоди і в різних країнах. Але ще цікавіше, мабуть, побачити у цих вельми різноманітних явищах дещо споріднене, епохальне, універсальне. Художній авангард XX століття постає як цілісне, глобальне явище, незважаючи на строкатість, різноманітність історичних та національних проявів. Якими б різними шляхами не йшов розвиток авангардизму на Заході й, скажімо, в Україні, можна говорити про деякі загальні архетипи й парадигми, що обумовлюють особливості художньої мови, стильові засади образності, манеру творчого самовираження. Всі вони є певним способом посткласичного "впадіння" у сучасність.

То що ж об'єднує різні й такі несхожі авангардні художні явища? Взагалі, що може бути спільного між напрямками, течіями, авторами, творами, які претендують і часто-густо справді займають унікальне місце у розмаїтій системі сучасної культури й мистецтва? Відповідь на ці питання може дати аналіз авангардизму як історично й естетично закономірного явища у розвитку мистецтва нашого "божевільного раціо-століття".

 

Поняття авангарду й модернізму, їхня хронологія.

Намагання індуктивно обгрунтувати поняття авангарду, виходячи з емпіричного розмаїття його художніх проявів, не дає позитивного результату через невичерпність і незавершеність у часі феномену авангардизму. ХХ сторіччя породжує все нові й нові модифікації авангарду у вигляді різноманітних поставангардистських та неоавангардистських течій. Тому розкрити сутність авангардизму можна, виходячи з його естетики, теоретичних і програмних праць, що дали імпульс або визначили основні напрямки його розвитку.

Від філософських концепцій та естетичних маніфестів я пропоную поступово "зійти" до художніх реалій авангарду - у контексті сучасної культури. Таким - дедуктивним - шляхом можна дійти до розуміння не лише стильової (чи "антистильової") суті авангарду, але до усвідомлення його взаємозв'язку з соціокультурними процесами, його образно-естетичної специфіки. Адже як би не розрізнялися прийоми творчого самовираження митців-модерністів, всі вони так чи інакше сповідують загальні принципи авангардизму, стоять на позиціях естетики, котра вимагає "некласичних", інноваційних методів творчості.

Дослідження авангардизму в мистецтві ХХ сторіччя почалося, по суті, разом з його виникненням. Багато хто з фундаторів художнього авангарду були одночасно його теоретиками, "програмістами задзеркалля". До них належать В.Кандинський ("Про духовне в мистецтві"), К.Малевич ("Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм"), О.Родченко ("Все - досліди"), С.Далі ("Поезія стандарту"), А.Бретон ("Маніфест сюрреалізму"), І.Голль ("Маніфест сюрреалізму"), Ф.Т.Марінетті ("Перший маніфест футуризму"), К.Едшмід ("Експресіонізм у поезії"), Р.Хюльзенбек ("Дадаїстський маніфест 1910 року"), Г.Гессе ("Митець і психоаналіз"), О.Богомазов ("Малярство та елементи"), інші талановиті митці й теоретики як в Україні, так і в Росії і на Заході.

Предметом культурологічної, естетичної та мистецтвознавчої рефлексії авангардизм став дещо пізніше, коли перетворився на помітне й автономне явище художнього життя ХХ століття. Маю на увазі "золотий період" російського та українського авангарду 20-х років, що викликав дискусії у філософсько-естетичній літературі того часу (див., наприклад: Иоффе И. Культура и стиль: Система и принципы социологии искусств. - Л., 1927), а також розквіт "першої хвилі" західного авангарду, що викликав до життя його теоретичний аналіз (Х.Ортега-і-Гассет, Р.Поджіо, Р.Естивальс, П.Бюргер, інші естетики та мистецтвознавці Заходу).

"Друга хвиля" авангарду, сучасний неоавангард і постмодернізм також не залишаються без уваги з боку дослідників найрізноманітніших орієнтацій (наприклад, Дж.Кейдж у США, Ж.Дерріда у Франції, М.Кальвезі в Італії, С.Моравскі та А.Кучинська у Польщі, М.Епштейн та А.Єрофеєв у Росії, Д.Горбачов, Д.Затонський, А.Макаров, О.Соловйов в Україні. У сучасній українській естетиці вже нарешті вичерпується потік суто "критичних", негативістських оцінок модернізму, відроджується інтерес не лише до класики світового та вітчизняного авангарду, але й до його історичного розвитку, художньо-естетичних метаморфоз.

У зв'язку з цим уточнюється саме поняття й хронологічні рамки авангарду, його співвідношення з модернізмом, неоавангардизмом, постмодернізмом. Гадаю, що таке уточнення буде плідним для подальшого викладення, оскільки його предметом є саме естетика авангардизму в її відмінностях як від традиційної естетики класичного мистецтва, так і від естетики проміжних, "маньєристських" періодів розвитку мистецтва, які лише модифікують або інтегрують досягнення попереднього мистецтва.

Висхідною для міркування над поняттям позицією оберемо визначення авангардизму й модернізму, подані в словнику "Естетика" (М., 1989) [на жаль, в українському довіднику "Естетичне виховання" (К., 1988) авангард цілковито ототожнюється з модернізмом, синонімічно розчинюється в ньому, не набуваючи категоріального статусу]. Авангардизм тут тлумачиться як граничний вияв більш широкого явища - модернізму. Становлення останнього пов'язується, у свою чергу, з періодом авангардизму, що підготував його. Інакше кажучи, модернізм і авангард - це багато в чому подібні, тотожні явища в мистецтві ХХ століття. Їхньою спільною суттєвою рисою є опозиція щодо класичного мистецтва, принципове використання "сучасних", "передових" методів і прийомів творчості.

Разом з тим, якщо авангард - це завжди модерне мистецтво, то модернізм не завжди буває авангардним (наприклад, деякі твори радянського живопису на межі 50-60-х років часто характеризується як "модернізм без авангарду"). Більше того, деякі автори схильні бачити у модернізмі тільки поставангардний період розвитку мистецтва, котрий характеризується лише повторенням, репродукуванням вже знайдених авангардом художніх принципів та рішень. За словами Є.Яковлева, "модернізм"... ці способи, засоби і форми модифікує, не вносячи принципово нового у наступне за авангардом художнє мислення" (Яковлев Е.Г. Заметки об эстетике русского авангарда (В.Кандинский и К.Малевич) // Философские науки. - 1989. - № 9. - С. 91).

Погоджуючись з автором у тому, що авангард у мистецтві - це історично-конкретне явище у розвитку художньої культури, я пропоную вбачати в авангардизмі і метаісторичну (трансісторичну) категорію мистецтва. Як на мене, будь-яка художня епоха має свій власний авангард у постатях тих митців, котрі були провісниками нових стилів, напрямків та шкіл у мистецтві (приклади: катакомбне малярство ранніх християн, творчість І.Босха, імпресіоністів, символістів і т.ін.). Вони значно випереджали свій час, екстраполюючи свої твори у майбутнє, "зісковзуючи" в нього віссю часу. З цього погляду авангардні твори завжди є актуальними, вони синхронно співіснують у часі з будь-якими конкретно-історичними "хвилями" авангарду.

Саме у цьому смислі авангард одночасно є конкретно-історичним і метаісторичним (трансісторичним), бо може бути виявленим у тих періодах розвитку мистецтва, які характеризувалися зміною естетичних парадигм і художніх канонів творчості (у музиці, наприклад, - зміна ладо-тональних, гармонійних і темпоритмових систем від давньогрецьких ладів і ритмів через новоєвропейську поліфонію і контрапункт до сучасної додекафонії та панк-музики).

Сутність авангарду як "передового" напряму мистецтва, спрямованого у майбутнє, залишається принципово незмінною, незважаючи на будь-які культурно-історичні модифікації. Це "у принципі", з погляду історії мистецтва в цілому.

Але авангард ХХ століття все ж таки суттєво відрізняється від усіх попередніх авангардних течій. Його специфічна риса - яскраво виражена антиакадемічна, "антисалонна" спрямованість, котра досягається завдяки повному розриву з традиційними, передовсім реалістичними методами художньої творчості. На перший план виходить безпредметність і концептуальність, символізм та ірраціональність, матеріальність та абсурдність зображення. В авангардизмі ХХ століття багатьма дослідниками виділяються такі спільні й суттєві риси, як-от: войовничість, безкомпромісність, елітаризм, дистанція щодо сучасності, переоцінка традицій, поліцентризм (наявність численних напрямків), інтердисциплінаризм (тісні зв'язки між окремими видами мистецтва), синестетизм, програмність, "революційність", утопізм. Авангарду властивий "блюзнірськи бешкетний" характер як творчості, так і стиля життя (від Тулуз-Лотрека до Далі, від Кручених до "митьків").

Все це дозволяє розглядати авангард ХХ століття як цілісне художнє явище, що протистоїть не лише академічному, але й усьому традиційному мистецтву в історії людства. Авангардизм з цього погляду визначають як "універсальний код" цілого періоду в розвитку світової культури. В цьому смислі він містить в собі всі течії "сучасного" мистецтва (хоча в будь-який "авангардний період" поруч з ним існують і навіть антитезисно підживлюють його різноманітні течії неореалізму, примітивізму, неокласицизму, релігійного мистецтва тощо).

Експлікація поняття "авангард" здійснюється за допомогою категоріальних позицій: мистецтво й антимистецтво, відчуження й контрвідчуження, утопія та ідеологія, субкультура і культурна криза (див.: Wyboоry i ruzuka awangardy: Studia z teorii awangardy. - Warszawa - Lуd, 1985. - S. 24.). Ŕâангард виступає тут на боці "антимистецтва", "контрвідчуження", "утопії", "субкультури" (саме такі його риси відзначає відомий польський спеціаліст з естетики авангарду Стефан Моравськи).

На відміну від попереднього мистецтва, авангард, за словами Т.Щербини, "займається виявленням усього можливого, а не чогось потрібного або важливого". У цьому, найширшому значенні авангард охоплює всі новаторські, модерні течії і напрямки художньої практики нашого століття і в цьому семантичному обсязі буде розбиратися надалі.

У понятті авангарду я об'єдную його "першу" і "другу" хвилю, сучасний "неоавангард". Адже мета лекцій - входження в ментальну, філософсько-естетичну лабораторію авангардизму, осягнення його основних соціокультурних і художньо-творчих проблем. Наголос робиться на загальноестетичній, методологічній проблематиці авангардизму, що залишає в стороні його конкретно-історичні специфікації.

А втім, як би не відрізнявся неоавангард від "класичного" авангарду, їхня суть єдина - новаторський, бунтарський, "антикультурний" дух стосовно стереотипів творчості. Змінюються лише зовнішні форми та умовні прийоми вираження цього духу. Вони стають все більш витонченими та ексцентричними. Так, характеризуючи стильову концепцію сучасного авангарду (неоавангарду), один з дослідників вбачає її в геометричній абстракції, переказаній мовою промислових товарів. Виділяються "два ключових елементи естетичного перевороту: геометризм та "готовий об'єкт" (Ерофеев А. Париж-Москва сегодня // Искусство. - 1989. - № 7. - С. 39). Функції нового авангарду вбачаються у відшаруванні метафізичних цінностей від культурних, у викритті сакралізованих стереотипів сприйняття.

Як бачимо, сутнісний смисл авангардизму - епатаж публіки новими, нетрадиційними формами в ім'я руйнування старих, догматизованих цінностей - зберігається у будь-які періоди. Неоавангардизм, що виник після перехідних форм "театру абсурду" Беккета і "нового роману" Роб-Грийє (кінець 50-х років), зберігає свою значимість донині. Зарубіжні дослідники розрізнюють чотири типи неоавангарду: поп-арт, "технологічний", "акціоністський", "метахудожній". Кожний з них, будучи новим словом у культурі та художній мові, претендує на справді авангардне значення в історії модерного мистецтва. Кожному з них належить законне місце в "музеї" сучасного світовідношення, що розкриває світ людини в мистецтві другої половини ХХ століття.

(Закінчення тексту першої лекції

читайте в наступному номері)

 

Володимир Личковах