ЛЕВОСЕРЬІЙ КОННЫЙ МИЛИЦИОНЕР...

(Б.Антоненко-Давидович про радянський "новояз")

У минулих номерах журналу ми вели розмову про погляди Б.Антоненка-Давидовича на чистоту і правильність рідної мови. Сьогодні хочеться розглянути такий аспект його поглядів, як власна мовленнєва майстерність письменника. Вона має багато проявів. Але найбільш цікавою з них є мовна характеристика персонажів.

Як відомо, рівень розумового розвитку людини, міра її освіченості, життєвий досвід - все це відображається в її мові, в тому, як вона добирає слова, якими поняттями оперує. Особливо яскраво це видно на прикладі мови двох персонажів одного з "сибірських" оповідань Б.Антоненка-Давидовича - побожного Митрича й малоосвіченого крадія Обезяни:

"І ось Ісус Христос зі своїми апостолами в'їхав на осляті в Єрусалим. - На ішаку? - здивовано перепитує Обезяна, що хоче виразно уявити собі картину. Цих низеньких довговухих тварин Обезяні доводилось бачити під час наїздів до Ташкента, але цей вид транспорту не викликав у нього приємних спогадів, бо на ташкентському базарі Обезяна піймався на крадіжці й старі узбеки, позлазивши з своїх ішаків, добре натовкли йому боки. - На осляті, - повторює Митрич, бо слово "ішак" йому видається блюзнірським, і пояснює: - Як тоді не було ще автомашин, то їздили на ослах. Зрозумів? Ось народ, побачивши Ісуса Христа, певна річ, радіє і кричить йому: "Осанна в вишніх!.." - Яка Оксана? Чому у вишнях? - не розуміє Обезяна. <...>

І присудили ті жиди з сердону [синедріону - О.І.] Ісусові Христу вишку [найвищу міру покарання - О.І.], цебто по-тодішньому - розіп'ясти на хресті, бо тоді вони ще не навчились розстрілювати. Присудити-то вони присудили, але такий порядок був, щоб їхній вирок затвердив ще Пілат Понтійський...

- А хто такий Пілат? - питає Обезяна.

- Пілат Понтійський - це як, сказати б, у нас тепер - Калінін у Кремлі".

Незнання чужої мови, розбіжність менталітетів - теж об'єкт письменницької уваги. Б.Антоненко-Давидович пильно придивляється до кожного такого випадку й майстерно відтворює їх у оповіданнях. Майже анекдотичної сили набирає розбіжність типів мислення, життєвого досвіду, світосприйняття в оповіданні "Кінний міліціонер". Казах Беймбет, котрого заарештували за пожовтілу газету, що в неї було загорнуто якусь домашню річ, й гадки не мав про абстрактні для нього поняття "контрреволюционер", "левый эсер".

"Не раз на допитах в Алма-Аті слідчий-росіянин потрясав тою газетою й гримав з огидою на Беймбета: "Ахты ж, левосерый конный милиционер!"

Що таке "левосерый" -Беймбет і досі не розгадав - занадто бо мудре російське слово, але чому слідчий закидав йому службу в міліції, та ще до того ж у кінній, - Беймбет не міг зійти з дива. <...>

- А може, слідчий казав тобі, Кунанбаєв: "Контрреволюціонер"?

- А так, так! Сказав: "Конный милиционер", - ствердив Беймбет. <...>

Але "левосерый" ніяк не піддавався тлумаченню. Хоч як прикидали його і Гостицький і Бондаренко, але нічого з того не виходило. Збивав з пантелику невиразний колір - сірий, що складав основу інкримінаційного прикметника. Усякий інший колір ще можна було зрозуміти: червоний - щось революційне, чорний -йдеться про анархізм, навіть зелений - чимось зв'язаний з ісламізмом, але - сірий? Та ще до того ж - лівосірий?.. <...>

- ... А ти есером не був часом?.. А може, ти - "левый эсер"? <...>

- Так, так, слідчий казав: "Ты левосерый конный милиционер", а я ні в конній, ні в пішій..."

Процес виникнення радянсько-табірного "новоязу" з його блюзнірським жонглюванням словами й поняттями, перекрученою логікою й - від того - абсурдними, безглуздими словосполученнями або евфемізмами, пошуками таємного змісту в звичайних, побутових висловлюваннях - детально розглянутий Б.Антоненком-Давидовичем у сибірських оповіданнях. Той самий "левосерый конный милиционер" свідчить про це: звичайні кольори - сірий, червоний, чорний або зелений - перетворюються на "інкримінаційні" політичні поняття. "Влада" могла угледіти контрреволюцію будь у чому:

"Але я був уже метикований і знав, що перед представниками органів безпеки називати деякі речі своїми іменами - небезпечно: це можуть розцінити як наклеп на радянську дійсність чи контрреволюційну агітацію, і через те відповів ухильно:

- Подекуди були, здається, продовольчі труднощі...

- "Труднощі"! - перекривив мене дядя Вася і раптом роздратовано випалив: - Голод був... а не труднощі!"

Саме через це один з героїв оповідань Васьок і уникає таких розмов, які дали б хоча б найменший привід слідчому розшукати якийсь натяк на політику:

"… декламував Лермонтова. Все було гаразд, поки він не дійшов до строфи

Посмотри, в тени чинары

Пену сладких вин

На узорные шальвары

Сонный льет грузин...

Тут Васьок скочив на ноги й докірливо сказав Доллерові:

- Я ж тебе просив не раз, Колю, при мені таких дурниць не казати!

Усі ми кинулись заспокоювати Васька:

- Та це ж з твору Лермонтова, написаного понад сто років тому! Тут нічого поганого нема...

Але годі було заспокоїти Васька.

- Знаю я, чим кінчаються такі твори, - підніс руку, немовби для оборони, Васько:

- Візьмуть тебе за твої зябра, а ти спробуй довести, що це лермонтовський грузин, а не той, про якого думає слідчий!..

Васьок боявся всього, що, хоч би й здалека, могло нагадати про Сталіна, навіть натяку на його грузинське походження. Іншим разом, коли в неділю ми пішли гуртом у тайгу збирати чорниці й Доллер заспівав "Славное море, священный Байкал", Васьок не стерпів, почувши слова:

Эй, баргузин, пошевеливай вал,

Плыть беглецу недалече!

- Ну ви собі як хочете, а я з вами не йду й пісні цієї не чув! <...>

І ніякі умовляння товаришів не переконали Васька, що звуковий комплекс "баргузин" слідчий не сплутає навмисно зі схожим "брат грузин".

"Лінгвістичні" таланти слідчих були неперевершеними, адже тільки їм була помітна "підступна різниця" між двома дуже схожими словами "відповісти" й "розповідати" (відповісти - на запитання, розповідати - з власної волі):

"- Я коротко відповів студентам, що Троцький був спочатку головою мирної делегації у Бресті, а потім наркомом військових справ.

- Цебто розповідали про дипломатичну й військову діяльність його?

- Так... - нерішуче промовив Євграф Фірсович, не вловлюючи підступної різниці між словами "відповісти" й "розповідати".

Таке саме жонглювання словами спостерігаємо й у наступних прикладах:

"... насторожувало слово "матеріал" і вже зовсім не подобався вислів "кличка", наче йдеться про собаку, а не людину.

- У чому річ? - спитав слідчий, побачивши зміну в обличчі Івана Євграфовича.

- Та ось оце "кличка"...

- Це те саме, що й "псевдонім". Хіба не знаєте, що в партійних документах дореволюційного періоду теж писалось "партійна кличка"? У нас в офіційному вжитку цей термін теж усталений, і змінювати його ми не будемо, - невдоволено пояснив слідчий і нетерпляче спитав: - Так як же буде ваша... ваш псевдонім?"

Або ще:

"Іване Євграфовичу! Як вам не соромно! "Сексот" ["секретный сотрудник" - О.І.]! Може, ще скажете: філер, шпигун, сищик? Ай-яй-яй!.. А ще культурна людина, педагог..."

У такому "новоязі" слова втрачають свій зміст або смислову ієрархію: живі люди стають "людським матеріалом", а "антихрист" втрачає свій масштаб, не витримуючи змагання з владою:

"Оточені конвоєм, ми стоячки чекали, коли з'явиться Большаков - подивитись, що за людський матеріал йому прислано з СИБЛАГу".

"- І як же воно там сказано?

- Та ось, приміром, таке:

"І приіде же на землю анцихрист, ім'я ж йому звірине..."

- А до чого ж це воно? - не второпав Корж.

- А пам'ятаєте, як звали Троцького? Лев! - урочисто проказав Кузьма Іванович.

- А й правда, що - Лев, - здивувався Корж, але справа з Троцьким мало цікавила його: це вже перегорнута сторінка минулого, та й який з нього анцихрист, коли він став ворогом народу".

"Сталін" перестає бути просто прізвищем, перетворюючись на загальне ім'я типу "цар", "король", "імператор" або "правитель":

"- Сталіна нема, - хто тепер Сталін? - спитав Мурад, бажаючи дізнатись, хто буде на місці Сталіна". Або ж він постає в очах в'язнів міфологічною істотою (наприклад, драконом):

"- А хто ж це дракон? - зацікавлено спитав Большаков...

- Дракон - ось, - показав Свєтлов вказівним пальцем правиці на великий портрет Сталіна...

- А ці - хто? - кивнув Большаков у бік, де за Сталіним висіли Молотов, Ворошилов, Ягода.

- Це слуги дракона, - Свєтлов ступив крок наперед і, як екскурсовод у музеї, став показувати вказівцем на портрети:

- Це перший слуга дракона, це другий, третій... <...>

- А я ж - хто по-твоєму?

- Ти - дрібний слуга дракона".

У світі химерних слів і понять все можливе, і єдиною захисною реакцією живого організму може стати активне включення до гри словами. Тому в'язні звуть "указників" (тих, що запізнились на роботу й підлягали ув'язненню за особливим "указом") "проказниками":

"В'язні, або зеки, жартома звуть цих бородатих указників проказники, дарма що ці поважні рязанці аж ніяк не скидаються на пустунів і збитошників, що криються під російським словом "проказники".

І якщо влада перекручує слова звичайної мови, то відповіддю на це блюзнірство може бути перекручення слів офіційної мови:

"... він почав шаблонну промову, в якій раз у раз чулися спаровані слова: "партія і уряд", "робітники й селяни", "капіталісти й поміщики", що правили Большакову за вихідні пункти, з котрих він починав кожну нову фразу". Майже непомітно ця низка шаблонних офіційних пар слів доповнюється письменником знижено-пародійною парою "кайло й лопати":

"Нам сказано, що партія й уряд довірили нам кайло й лопати, щоб збудувати другу колію великої сибірської магістралі".

"- Я в шахту вугілля не клав і брати його відтіля не збираюсь, - спокійно відповів Різаний нарядчикові..."

Вартий уваги ще один "засіб боротьби" проти "новоязу" - доведення до абсурду (точніше, доведення нісенітниці до логічного завершення):

"- Можливо, бухгалтер Семенець і божевільний, але він класово божевільний! - І, пожувавши губами, додав: - Я гадаю, таким не місце в радянській установі!"

"... поверхово огудив Троцького з його перманентною революцію, замість засудити його й відмежуватись. І як це перукарі не побоялись назвати жіночу складну зачіску "перманент" - адже їм легко можна закинути троцькизм?.."

На закінчення наведемо ще один цікавий приклад злочинного впливу "новоязу" на нормальну мову. Він стосується засвоєння в'язнями інших національностей тільки позалітературних відповідників того чи іншого слова літературної мови:

"- Сталін дубаря врізав, - правда?

Мурад так гостро висловився не тому, що набрався духу після смерті вождя народів, до якого в Мурада не було ніяких претензій <...>, а лиш з тої причини, що російську мову Мурад вивчив тільки в таборі, де про смерть будь-кого інакше не кажуть".

Оксана Іванова