ЩАСТЯ ЗНИКАЮЧОЇ МИТІ

ОЛЕКСАНДР ЯКИМЧЕНКО: СПОГАД ПРО ІМПРЕСІОНІЗМ

"Імпресіонізм - це бунт і перемога", - стверджував Поль Сезанн на початку ХХ століття [1, с. 142]. Але цей бунт і перемога, на його думку, набудуть великого значення тільки в той день, коли, зберігаючи зв'язок із традицією, вони омолодять її і дадуть їй нове життя. Відчуваючи дихання нового сторіччя, в пошуках нової візуальної виразності давайте спробуємо повернутися на сто років у минуле, як це робили митці 1900-х років. Їхнє "сьогодні" було в "назад" для виникнення й становлення нових течій у мистецтві [2, с. 162]. "Тепер реалісти, відображаючи дійсність, символічні: там, де раніше все закінчувалось, все стало прозорим, наскрізним" [3, с.38].

Такий Антон Чехов. Такий безкінечно витончений Костянтин Сомов, "геніальний "артизан", який осягає всю зовнішність життя і тонко передає його чарівне відображення" [4, с. 106].

Інтелектуал О.Бенуа, "живописець чистої води В.Малявін" [5, с. 36], меланхолік, "вихований на сучасних паризьких імпресіоністах" В.Борисов-Мусатов [6, с. 78] прийшли на зміну передвижникам, моралістам, типовим російським інтелігентам середини ХІХ століття. Вони принесли новий смак, той європеїзм, що був чужим для середовища попереднього покоління, об'єднавшись у 1898 році навколо журналу "Мир искусства".

Саме "мирискусники" започаткували петербурзький ренесанс, народжений всупереч будь-якому "визнанню зверху", приватною ініціативою та енергією окремих осіб. При цьому нове російське мистецтво не було чимось одноманітним. Якщо М.Реріха вважали представником скандинавських і візантійських течій, то І.Білібін був прихильником течій східних. Схожість була у способах зображуваного. Умовність на той час вмерла. Картина більше не придумувалася. Пропонувався шматочок трепетного життя, відбивалась на полотні летюча мить, враження. Лініям дозволялось розпливатись, щоб посилити ілюзію руху. Виражалось саме життя, не опосередковане попередньо розумом.

Така культурна атмосфера живила молодих художників, які входили в мистецтво слідом за "мирискусниками", поширювали й демократизували їх надбання. Серед них і Олександр Георгійович Якимченко, чия творчість "була позбавлена зовнішнього блиску і в той же час наповнена справжньою "симпатичністю" [7, с. 1].

Олександр Якимченко народився в Ніжині в 1878 році, у сім'ї міщанина Георгія Івановича Якимченка. Мати його була француженка-гувернантка. У 1896 році разом з сім'єю він переїздить до Москви, а в 1900 закінчує Московське Строганівське училище. Як один з кращих учнів його, отримує закордонну поїздку, живе в Парижі, де працює художником у Жірардо і Пріне, виставляється в салоні на Марсовому полі, разом з офіційно визнаними на той час французькими імпресіоністами. В майстерні Є.Кругликової Якимченко вчиться мистецтву гравюри. Тут він знайомиться з Максиміліаном Волошиним, який і вводить молоду людину в коло митців, котрі шукають нові, нетрадиційні шляхи у творчості. І тому, повернувшись у Росію, Якимченко виставляється разом з членами об'єднання "Мир искусства". Його французькі враження - аквареллю, олівцем і олією - осідають тихим спокоєм "На березі затоки", переливаються сезаннівською грою світла на предметі в "Маленькій бухті". Художника вабить Бретань, "сувора лагідність якої була посередницею між Росією і Парижем [8, с. 54]. Він виривається туди при першій-ліпшій нагоді у 1910-1913 роках, у 1919-ому і створює цілий бретонський цикл. В його підмосковних, калузьких пейзажах цього періоду та ж сама імпресіоністська прозорість повітря, вібрація життя і разом з тим тверезе й точне око, надбане у "Весах".

На жаль, лише роботи і дати на них, власноручно зроблені автором, дають нам можливість дізнатися про його вибір творчої долі. Архів Олександра Якимченка був втрачений під час Великої Вітчизняної війни.

Вже в першому номері "Весов" за 1904 рік віньєтки, кінцівки, підписані "А.Я-ки", вміщено поряд із заглавним малюнком Л.Бакста, віньєтками К.Сомова, бар.Клодта, М.Волошина, М.Філянського. З 1905 року кожний номер "Весов" готує один художник. Так, у першому номері - посмертна присвята М.Якунчиковій, другий оформив В.Борисов-Мусатов, автором восьмого був М.Реріх, об'єднаного 9-10 - О.Арапов. А сьомий номер повністю ілюструє О.Якимченко. Він намагається пов'язати обкладинку й віньєтки з набірними елементами. Для його робіт характерна візерунчатість (данина модерну, але у московській транскрипції) та підкреслена площинність чорних заливань тушшю, які чергуються з білими плямами незафарбованого паперу.

Ці графічні прийоми Якимченко використовує в оформленні дитячих книжок "Никита Кожемяка" і "Кочеток и курочка", виданих у 1910 році видавництвом Кнебель. Колорит кожної ілюстрації побудований на ніжному, приглушеному поєднані фарб - рожевих, блакитних, світло-зелених, які створюють декоративність. Так званий неоросійський варіант модерну, започаткований Полєновим і Білібіним.

Через двадцять років, маючи вже значний творчий досвід, Олександр Якимченко знову створює роботи, у яких відчувається трепетне дихання імпресіонізму. Він подорожує по Росії, відтворюючи образи її міст і сіл. "В селі", в "Церкві святого Іоанна-Воїна на Якиманці", в "Рязані", "На околицях Петрограду" ота чехівська наскрізна прозорість камерного людського світу, який художник намагається захистити від урбанізму, що наступає. Оце побоювання ще яскравіше помітно в серії ліногравюр "Місто", виданих у 1921 році окремим альбомом. Як у М.Добужинського, вулиці, будинки, двори мають у О.Якимченка своє обличчя, зберігають відбитки людської сутності.

В останні роки життя Олександр Якимченко створює серію офортів-спогадів про свої зарубіжні поїздки. Патріархальна краса Бретані, готична архітектура Брюгге та Гента постають перед нами трохи химерними і таємничими, як тоді, коли художник блукав їхніми вулицями.

З 1917 по 1929 рік художник взяв участь у 22 виставках - у Москві, Ленінграді, Берліні, Венеції та Парижі.

Після посмертної у Москві у 1929 році ім'я митця було забуте, викреслене з історії культури. І лише в 1991 році дочка художника Людмила Олександрівна подарувала 75 збережених робіт місту, де народився й виріс її батько. Після двох виставок у 1995 році у Києві колекція зайняла достойне місце в художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею.

О.Якимченко. Бретонський хлопчик

О.Якимченко. Зустріч

Бібліографічна довідка

1. А.Перрюшо. Сезанн. - К.: Мистецтво, 1994.

2. А.Белый. Между двумя революциями. - М.: Художественная литература, 1990.

3. А.Белый. Вишневый сад // Весы. - 1904. - № 2.

4. П.Муратов. Выставка афиш, акварелей, рисунков молодых // Весы. - 1907. - № 1.

5. Выставка картин в Московском Строгановском училище // Весы. - 1904. - № 2.

6. Арбалет. О Борисове-Мусатове // Весы. - 1905. - № 2.

7. О.Сидоров. Каталог посмертной выставки гравюр и рисунков Александра Георгиевича Якимченко. - М., 1929.

8. М.Волошин. М.В.Якунчикова // Весы. - 1905. - № 1.

Надія Онищенко