ПОРТРЕТ

У мистецтва з історією дуже "складні стосунки". Якщо історія, за визначенням одного з філософів, - це застигла повсякденність, то мистецтво - це повсякденність, перетворена на нову реальність. Те, що зберегла історія, нерідко виявляється "нецікавим" для мистецтва. І навпаки: те, що не має "історичного значення", стає об'єктом пильної уваги митця.

Доповнюючи одне одного, історичний факт і мистецький твір дають нам повну картину минулих епох.

Наприклад, на українських парсунах (парсуна - світський портрет, мальований "по-живописному", тобто за іконостасною традицією) зображені не тільки полководці, видатні політичні і державні діячі, але й люди, з погляду історії нічим, здавалося б, не визначні, "звичайні". Вони не були учасниками грандіозних битв, вони не вирішували долі держав і народів. Їхня унікальність - у поведінці, способі мислення, у духовному стані, що й виділяло їх з числа сучасників.

І тоді український художник, зображуючи таку людину на полотні, ніби йшов за великим філософом Г. Сковородою:

"Подними же от земли мысли твои и уразумей человека...".

Ось чому таким цікавим для глибокого пізнання історії українського бароко стає портрет князя Дмитра Івановича Долгорукого, створений майстром Самуїлом. Про художнє світосприйняття самого маляра, про особистість зображеної моделі та навіть про весь бароковий світ цей мистецький твір "розповість" більше, ніж збережені історією факти.

Ми не знаємо, де і коли народився майстер Самуїл. Відомо лише, що він у іконописній майстерні Києво-Печерської Лаври був учнем Алімпія Галика. Приблизно 1754 року працював у Хрестовоздвиженському монастирі в Полтаві. З 1762 року призначений начальником "малярні" Софійського монастиря у Києві.

Мало відомо і про життя зображеної моделі - князя Дмитра Івановича Долгорукого. Його доля (син князя, що впав у немилість, і онук знаменитого фельдмаршала Шереметєва) склалася трагічно. Народжений на засланні у Березові, він рано став ченцем і помер молодим.

Фактів небагато. Але сам мистецький твір дає повне уявлення про сутність людини бароко, яку свого часу визначив "перший великий розум України", філософ ХVII століття Кирило Транквіліон-Ставровецький: "Й тако сътвори бог чоловіка з двоякои битности - небесна и земна. Тіло видимоє - от землі, душа же невидимая - от небеси. И прето чоловік єст світ и тьма, небо и земля, ангел и звір. Й постави єго бог в границах смерти и живота, посреди величества и смиренія. Чудноє злучення -дух и плоть, смерть и живот".

"Звичайно, відомий портрет князя Долгорукого... - не ілюстрація до філософських сентенцій К.Транквіліона-Ставровецького", - пише відомий сучасний вчений А.Макаров, автор книги "Світло українського бароко". І все ж таки наведена цитата приголомшує своєю співзвучністю з картиною художника. Таке враження, ніби, пишучи про суперечності у психіці людини, філософ уже бачив перед собою полотно, яке з'явиться через півтора століття (1769). І справді, краще за нього про цей портрет не скажеш: "Чудноє злучення - дух и плоть, смерть и живот".

Твір Самуїла може служити за взірець досконалого художнього втілення типового для культури бароко уявлення про загадковість і кричущу суперечність людської душі. Мистецтвознавець П.Білецький вважає, що наявність у зображенні чогось незвичного, загадкового, яке виникає з першого ж погляду на цей портрет, зумовлюється тим, що він писався вже після смерті князя-ченця, і художник умалював мертве обличчя із заплющеними очима в живу постать. Звідси й "дещо жахливий" нерухомий погляд, що нічого не бачить з-під затулених повік".

Цікаво, що свою роботу - портрет князя Д. І.Долгорукого - майстер підписав своїм ім'ям . Таке траплялось дуже рідко: маляр ніби зникав у власному творові. Твір зберігав для історії не ім'я, а особистість автора. На думку А.Макарова, підписуючи роботу, майстер Самуїл розумів, що "з-під його пензля з'явилося щось непересічне, непроминальне".

Унікальність роботи - в рівні узагальнення. Вся барокова епоха - її філософія, література, уклад життя - сфокусовані в людині, зображеній після її смерті майстром Самуїлом:

"Він створив узагальнений образ людини свого часу, художнє втілення тонкого розуму і темного безуму, палкого кохання й аскетичної відчуженості від життя, смаку до витонченої розкоші (про що свідчить насамперед інтер'єр келії) і водночас глибокого забуття й філософської меланхолії" (А.Макаров).

Валерій Панасюк