ПОЗАСИСТЕМНА (МАРГІНАЛЬНА) РІЧ
У ПРЕДМЕТНО-ПЛАСТИЧНОМУ
СЕРЕДОВИЩІ ВИСТАВ
АВАНГАРДНОГО ТЕАТРУ

Протягом існування театру стосунки між актором та річчю на сцені розвивалися по-різному. Звертаючись до етнографічних матеріалів, можна стверджувати, що пратеатральні форми урівнювали ці компоненти в правах. Людина та річ у архаїчному ритуалі виконували приблизно однакові функції: посередництва між реальним та "тонким" світом. Наприклад, посудина в системі знаків архаїчних культур була "пластичною метафорою - образом Світу та Людини", що містить у собі як початок життя (їжа, тепло), так і його кінець (душу померлого). Вертикальний зв'язок між небом та землею виконувало (а в традиційних театральних системах продовжує виконувати) arbor mundi (дерево світове) - центр світобудови.

Розпочинаючи розмову про предметні комплекси, що входять до системи оформлення вистав нового театру, ми ставимо за мету класифікувати їхні функціональні характеристики та семантичні компоненти. Приблизно таку ж мету мав французький культуролог Жан Бодрійяр, автор найбільш детальної праці, присвяченої системі речей. В одному з її розділів він вводить поняття позасистемної, або маргінальної, речі - речі, що суперечить вимогам функціональності, відповідаючи бажанням іншого гатунку, уособлюючи свідчення, пам'ять, ностальгію, втечу від реальності. Ми запозичуємо в нього це поняття, бо воно містить в собі ідею трансформації змісту, яка, в свою чергу, є хіба що не головною характеристикою альтернативного театру.

Новий театр має прямий зв'язок із спонтанними проявами театральності. По суті, вистави альтернативного театру можна розглядати як ритуал. Триває процес створення нової міфології, міфології постіндустріальної (інформативної) цивілізації - цивілізації втраченого часу. Її міфи, реалізуючись у системі театру, вимагають створення сакралізованого простору-храму. Подібно до того, як храм стає освяченим лише після розміщення в ньому святих реліквій, так і по-справжньому живий театр стає таким, коли в його простір уведені речі, що несуть справжню, первинну знакову інформацію. Тобто коли вони не імітують значення, а є ним.

Альтернативний театр відмежовує своє середовище з одного боку "живою енергією" актора-творця, а з іншого - "енергією пам'яті" тієї чи іншої речі. Новий театр має яскраво виражену пристрасть до речей, що несуть ознаки минулого (вигаданого чи реального). "Речі, породжені нашим часом, - зауважує Бодрійяр, - кришталево чисті за своїм функціональним призначенням. Вони вільні від тієї чи іншої функції, мають свободу функціонувати і практично не мають жодної іншої свободи". Тоді як театральна гра за своєю суттю є мінливістю та передбачає певний люфт, певну свободу інтерпретації.

Оскільки цей процес пов'язаний з ідеєю трансформації, абсолютно натуральним є звернення театру до речей позасистемних, маргінальних - тобто таких, які пов'язані з міфом про первинність (що розуміється під первинністю - треба розглядати окремо в кожному випадку). В цьому плані правомірною здається аналогія з концепцією збереження та реабілітації духовних цінностей шляхом відтворення культурного простору. Юг де Варін, французький культуролог та медієвіст, пропонує термін "інша культура". Речі-символи, носії певної сакральної інформації, в процесі гри набувають "іншого культурного сенсу", утворюючи навколо себе нову реальність.

Численні випадки такого використання позасистемних матеріальних об'єктів ми можемо спостерігати на прикладі нового українського театру. Моделі використання можна (дуже умовно) поділити на кілька типів. Проілюструвати їх можна за допомогою вистав київських альтернативних театрів, зокрема, вистав Валерія Більченка та Олега Ліпцина, які найбільш послідовно рухаються шляхом театрального експерименту.

Досить давні вистави Більченка, що свого часу справили сильне враження, - "Археологія" та "І сказав Б..." (їх вже можна вважати класикою сучасного українського авангарду) - були чистим прикладом моделювання середовища з "уламків цивілізації". Використання предметного комплексу, що складається з нефункціональних речей, виносить дію вистави в позачасовий простір. Простір, що існує за крайньою межею руйнації свідомості, взаємозв'язків, логіки буття. Це досить агресивне, вкрай натуралістичне, свідомо деструктивне сприйняття світу органічно перетікає в ностальгію за інобуттям його ж таки вистави "Постріл в осінньому саді" (Лесь Подеревлянський). Тут застосовується інший принцип організації ігрового простору - починаючи власне з приміщення (будівля "справжнього" дворянського маєтку) і закінчуючи "справжніми" родинними фотографіями та інтер'єром. Численні речі, що орієнтовані в глибину часу, беззахисна безглуздість яких стає для нас ознакою втраченого, символізують закінченість, цілісність, "справжність".

Третій тип можна проілюструвати, згадавши теж досить давню виставу Олега Ліпцина-Ігоря Лещенка "Антигона". В ній був задіяний більш складний механізм створення середовища - проекція міфологізованих уявлень на сучасну свідомість. Античний світ матеріалізувався через складні трансформації предметних образів, що теж ставило цю виставу поза часом.

Тож можна констатувати, що зараз театр перебуває в процесі входження до зони "культурної археології". Йому притаманний ретро-погляд, пошук нових ціннісних орієнтирів. Подібно до того, як у прадавньому театрі річ брала на себе роль посередника, що зв'язує із "тонким" світом, тепер вона нестиме функцію культурного коду, виконуючи основне завдання театру - перетворення.

Бібліографічна довідка

1. Антология французского театрального авангарда. - М., 1992.

2. Арто Антонен. Театр и его двойник. - М., 1993.

3. Бодрийар Ж. Система вещей. - М., 1995.

4. Гезінги Йоган. "Homo ludens". - К., 1994.

5. Корнієнко Н.М. Театр як діагностична модель суспільства. Автореферат докт. дис. - К., 1993.

6. Мифы народов мира. Энциклопедия в двух томах. - Т. 2. - М., 1992.

7. Невербальное поле культуры. Тело, вещь, ритуал. - М., 1991.

8. Пави П. Словарь театра. - М., 1995.

9. Varine Hugues de. La culture des autres. - Paris: 1976. - Museum. - 1983. - 139. - p. 20-21.

Ольга Островерх